Землею пахли руки садівника, вони тримали саджанець троянди…
«Безцінний дар, мій скарб, моє дитя» - уста його, схилившись до рослини, шепотіли.
І ось, земля вдягла корону із коріння, дбайливо пригорнувши Боже диво.
«Рости, живи»-повторювали вуста, «посеред саду ти одна така, моя душа».
Троянда набиралась сил. Дні, як метелик весняний,лиш залишали за собою спогади прозорі.
А садівник усе робив. Для квітки він дістав би й зорі.
У літню спеку - тінню був, а у грозу і грім-притулком.
В холодну зиму - своїм батьківським теплом, обігрівав рослину.
І кожен день молив у Неба, «Я - посадив, а Ти - Господь зрости в назначену годину…»
Проходили роки, троянда підросла, і в ту назначену годину, бутон садівнику дала.
Це її перший плід, її краса, це подарунок, для тих рук, що так землею пахнуть.
Кожен день від тих захоплених очей садівника, дівочі пелюстки троянди, червоним оксамитом розквітали…
«Я доглядатиму тебе, оберігатиму»- слова садівника до квітки все лунали, й рясним дощем бутона поливали…
Прийшла нічна пора. Коли всі зорі спали, троянду огорнув терновий страх.
Колючими обіймами проріс до самого бутону, щоб знищити рослину в прах.
Безмовний крик троянди почув негайно садівник, і добрими руками колючий терен вирвав він.
Трепетно виймав колючки із троянди, перевʼязав їй рани, не пожалівши своїх рук, що так землею пахли.
Над пелюстками плакав він, та з ран троянди теж текла вода.
Як миро, каплі з квітки падали в долоні, що їх також поранила терновая біда.
Від сліз і запаху квітучої троянди, навколо все проснулось, навіть соні зорі…
«Я все зроблю, себе у жертву принесу, аби щоб ти жила, росла», - молилися уста садівника, троянда мовчки слухала…
Зникали, як туман по річці, дні… Він доглядав, оберігав, вона від добрих, сильних рук, приносила рясні плоди, - покрилася уся вбранням з троянд оксамитової краси…. Землею пахнуть руки садівника,
тримають вже не саджанець троянди, а дивовижний оберемок квітів, - це нагорода за любов, за жертву, що він створив для неї в цілім світі.
Як та квітка, саджанець - дочка в руках у свого батька,
Він зробить все для того, щоб серце доні квітнуло трояндами зі щастя.
Він вимолить у Бога кожен пелюсток душі в дівочій долі, щоб оксамитова краса, буяла в Божій Волі. Щоб Небо оберігало серце квітки, щоб Бог зростив, щоби зберіг, зцілив від болю.
Серце Батька - серце садівника, руки, якого землею пахнуть.
Так часто терен і будяччя, так часто колючки долоні батька бачать.
В жертву віддають себе для квітки, щоби буяли в рослині вітки. Хай лише мир і радість, нехай без ран, лише зі щастя, потіху із троянд тримають спрацьовані і добрі руки тата, що так землею, що так любовʼю до своєї доньки пахнуть…
Садівник й троянда, батько і дочка, - мелодія прекрасного дуету…
05.07.23 🌹
(Автор Янюк Е.С.)
Comments